історія мови та історія народу мовознавство

Мовозна́вство, також лінгві́стика (від. лат. lingua — язик) — наука, що вивчає мову в усій складності її прояву; наука про мову взагалі й окремі мови світу як індивідуальних її представників. Це гуманітарна наука, яка є розділом культурології (нарівні з мистецтвознавством і літературознавством) і філології (нарівні з літературознавством), а також галуззю семіотики. Як самостійна дисципліна сформувалася в середині XIX століття. Історія мови – історія народу Підготував Учень 9-Б класу Загальноосвітньої школи № 2 Ляшенко Влад. Слайд 2. Як зародилась українська мова Інтерес до коренів української мови існував у всі часи Чому українську мову відторгнули? Очевидно, що між українським і російським народами, а точніше, між російською владою і українським народом, існують особливі стосунки, де мова відіграє не тільки комунікативну функцію, а є предметом спекуляції, саме російської влади, – чия мова головніша? Тобто, якщо росіяни, російська держава, дбають про свою мову, нав’язують її іншим народам, значить, їм це потрібно для власних забаганок. І тут, мова відіграє функцію не стільки комунікативну, скільки ідеологічну. Безумовно, у мові викарбувано історію, культуру, традиції народу, який вважає цю мову своєю рідною, але є чимало явищ, які неможливо пов'язати з історією народу. Це способи полегшення вимови, асиміляція, скорочення груп приголосних, усунення накопичення довгих голосних, вирівнювання форм за аналогією та багато інших явищ у структурі мови. Тому положення про зв'язок мови та історії слід трактувати дещо інакше, пов'язуючи з історією народу лише ті факти мови, які справді пов'язані з конкретним суспільним явищем Мова - складне явище, і якщо механізм розвитку її не пов'язаний з історією народу, то є багато інших явищ у мові, сутність яких можна зрозуміти лише через звернення до екстралінгвістичних чинників. Історія розвитку. Історіографія мовознавства (розпочинаючи з епохи Відродження). В часи Відродження вчених особливо цікавили проблеми походження мови. Ще на початку XIV ст. італійський письменник Данте Аліг'єрі (1265--1321) у трактаті «Про народне красномовство» (1307--1308) писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. У XVI ст. з'являється праця французького вченого Гівельма Постеллуса (1538) «Про спорідненість мов», де вчений вирізняє 12 мов, довівши їх походження від давньоєвропейської. Про подібність мов йдеться й у. Історія мови та її хронологічні зрізи. Обумовленість історії розвитку мовознавства історією розвитку суспільства. Мовознавство на сучасному етапі розвитку. Основні школи і напрями. Типологія мов та мовні універсалії. Комунікативна лінгвістика. Одиниці мовної комунікації. Когнітивна лінгвістика. Проблема концепту в сучасній лінгвістиці. Прикладна лінгвістика: комп’ютерна лінгвістика, лексикографія; термінознавство; корпусна лінгвістика; перекладознавство; патопсихолінгвістика; теорія комунікативного впливу; нейролінгвістичне програмування. Герменевтика. 6. Ковалик Г.І. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичної думки : навч.посіб. Г.І.Ковалик –.: Вища школа, 1985. - 216. 7. Кодухов.И. Общее языкознание. – М., 1974. 8. Кондрашов Н.А. История лингвистических учений. – М., 1978. 9. Кочерган М.П. Загальне мовознавство 4. Зеленько Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних вчень. Аспекти, методи, прийоми, процедури дослідження мови. – Луганськ, 2002. 5. Кириченко Г.С. та ін. Нариси загального мовознавства: навчальний посібник. – ч. 1 –., 2008. Вона не тільки, найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу, його історія і водночас необхідна умова існування не лише культури народу, а і його самого. Мова є засобом духовного формування особистості Мовознавство як наука, його види. Мовознавство – це наука про мову, її природу і функції, внутрішню структуру, про закономірності її функціонування, історичного розвитку та класифікацію мов. Виникнення мовознавства зумовили практичні потреби (навчання грамоти, оволодіння культурою усного та писемного мовлення, вивчення іноземних мов тощо) - походження мови та закономірності розвитку мов (виникнення людської мови, мовні зміни та фактори, які спричинюють їх тощо) Історія. Культурологія. Література Народ - творець і носій мови. Одна особа безсила будь-що змінити в мові, бо мова розвивається за своїми об'єктивними законами. Наприклад, Тарас Шевченко є основоположником української літературної мови. Однак це не означає, що він створив нову мову. Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити її приховані можливості, показати, як ефективно можна використати те, що в мові вже існує Питання про походження української мови та її взаємозв'язки з іншими мовами вперше по-науковому осмислив М. Максимович. Історія кожного народу починається з того моменту, коли виникає його неповторна мова - формуються звуки, яких немає в інших мовах, створюються слова, що не перекладаються, оригінально вибудовуються речення. Людська спільнота лише тоді може називатися народом, коли в неї з’являється самобутній засіб спілкування - національна мова Мова - це всі глибинні пласти духовного життя народу, його історична пам’ять, найцінніше надбання віків, мова - це ще й музика, мелодика, барви буття, сучасна художня, інтелектуальна і мислительська діяльність народу». Для кожного народу мова стає другою дійсністю, з якою він вступає в контакт і з якої навіть має певну користь. З історії мовознавства. Мовознавство як наука про мову зародилося в далекій давнині, імовірно на Стародавньому Сході, в Індії, Китаї, Єгипті. Свідоме вивчення мови почалося з винаходу писемності і появи особливих мов, відмінних від розмовних. Спочатку наука про мову розвивалася в рамках приватного мовознавства, що було викликано необхідністю навчання письмової мови, тобто перш за все з потреб практики. Першим теоретичним досвідом опису мови була граматика санскриту індійського вченого Паніні (V-IV ст. До н.е.), яка називалася «Восьмікніжіе». З історії вивчення проблеми мови і мовлення - М. П. Кочерган Загальне мовознавство - Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс. - Усе глибше проникнення у вивчення феномену мови привело лінгвістів до необхідності розрізнення в ньому як мінімум двох об'єктів: власне мови і мовлення. Мова. Історія вивчення і сучасний стан досліджень. Енциклопедія Українознавства 1949-52 рр. стала першим довідково-науковим виданням про Україну. Це своєрідний підручник з різних ділянок українознавства. ЕУ-I здійснює своє головне завдання - стати джерелом інформації про минуле й сучасне України для горожан незалежної Української держави. Сканування та обробка litopys.kiev.ua/ (litopys.org.ua/) 24.VIII.2013 1. Історія вивчення і сучасний стан дослідів. Початки укр. мовознавства сягають кінця XVI ст., коли для потреб школи почали з’являтися шкільні підручники (»Кграматика словенска языка« 1586, »Адельфотесь« 1591, граматика Л. Зизанія-Тустановського 1596, М. Смотрицького 1619). Але історія українського народу, його мови й культури така, що виходом з бездержавності була українська преса російською, німецькою, французькою, угорською, румунською мовами. На жаль, і сьогодні, на сімнадцятому році вже державного життя українського народу, більшість його преси виходить мовою не його держави, а сусідньої - російської А це був справді знаковий період для долі не тільки нової літературної форми мови, а й усієї української мови та загалом тогочасного українського культурного життя. З історії мовознавства. Мовознавство як наука про мову зародилося в далекій давнині, імовірно на Стародавньому Сході, в Індії, Китаї, Єгипті. Свідоме вивчення мови почалося з винаходу писемності і появи особливих мов, відмінних від розмовних. Спочатку наука про мову розвивалася в рамках приватного мовознавства, що було викликано необхідністю навчання письмової мови, тобто перш за все з потреб практики. Першим теоретичним досвідом опису мови була граматика санскриту індійського вченого Паніні (V-IV ст. До н.е.), яка називалася «Восьмікніжіе». Історія мовознавства – це історія світового мовознавства від найдавніших часів до кін 20ст.-поч.21ст.Це історія лінгв.напрямів, шкіл, течій у мово-ві визначуваних численними чинниками, як внутрішньо лінгвістичними, так і позамовними. ІМ це накопичення знань про мову взагалі та окремих мов зокрема, розвиток внутрішньої логіки науки, поглиблення лінгвістичної теорії та вдосконалення методики лінгвістичного аналізу, більш широке вивчення мови та розширення практичного використання лінгв.знань у різних сферах людської діяльності. Мова і мовознавство в духовному житті суспільства: Монографія. –.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. – 352. ISBN 966-02-4089-9 Запропоновано аналіз проблеми мовної стійкості нації та її джерел, ви-світлено мовний аспект неповноти культури та шляхи її подолання. Розглядаються мовні явища, зумовлені глобалізаційними зрушеннями в світі останнього періоду, зокрема основні ознаки комп’ютерного дискурсу та його вплив на інші дискурсивні середовища. Як один з аспектів проблеми «мова і культура» здійснено лінгвосеміо-тичну реконструкцію моделі світу, властиву традиційній культурі. Висвітлюється питання дослідження мовних контактів, його історії, сучасного стану, місця в лінгві­ стичній науці. Мова – важливий державотворчий чинник, засіб консолідації народу. Залежно від мети і проблем виділяють конкретне й загальне мовознавство. Конкретне мовознавство вивчає конкретну мову, групу споріднених мов або сім’ю мов; подає фактичний матеріал для теоретичних узагальнень У «Короткому огляді історії мовознавства» стисло розш відається про розвиток граматичних і загальномовознавчи вчень, починаючи від староіндійської та старогрецької наук і про мову, через середньовіччя і епоху Відродження до порів няльно-історичного мовознавства в його виникненні й мето дологічному вдосконаленні протягом кількох генерацій і г- наших днів.

історія мови та історія народу мовознавство